Подвійні щаблі Уют Спорт

Платформа " Подвійні щаблі " має дві сторони, з однієї з яких - 4 висувних щаблі, з іншого - 2. Щаблі зафіксовані, вони мають обмеження щодо висування. Якщо є необхідність збільшити відстань між сходами, обмежувач можна прибрати.

Ця платформа рекомендується для роботи з дітьми з вестибулярною дисфункцією .

Вестибулярна дисфункція.

Деякі діти мають труднощі з обробкою інформації від вестибулярної системи. Ці діти можуть бути гіпер- чи гіпочутливими до вестибулярних стимулів або демонструють змішаний тип реакцій. Діти, які виявляють гіперреакції на стимули, бояться всіх змін у гравітації та положенні тіла. Вони інтерпретують ці зміни як потенційно небезпечні. Часто такі діти виглядають "гравітаційно невпевненими". Вони не люблять висоту. Не переносять, коли ноги відриваються від землі чи центр ваги переміщається. Такі ситуації можуть запустити процес сенсорної оборонності та активувати реакцію "бійся, біжи або бійся". Деякі діти настільки сенситивні до змін у гравітації, що можуть опускатися рачки, проходячи через дверний отвір, відчуваючи різницю в покриттях підлоги, наближаючись до сходів. Страх, який вони відчувають, є дуже реальним. Вони уникають сходів, велосипедів та ігор на ігровому устаткуванні дитячих майданчиків. Деякі діти не можуть впоратися навіть зі зміною положення голови, зокрема коли оглядаються назад.

Деякі діти відчувають дискомфорт за певних видів рухів, але без страху. У цих дітей може виникнути запаморочення або нудота через певні рухи. Їх може заколисувати в машині, ліфті, гойдалках чи атракціонах.

Гіперреакція на рух та зміна у гравітації негативно впливають на розвиток. Ігри, характерні для дитячого віку, що включають лазіння по деревах, атракціони та катання на роликах приносять багато тривоги і тому уникають. Бажання уникнути рухів погано впливає пізнавальну активність. Коли дитина не досліджує навколишнє середовище, не практикує навички великої та дрібної моторики, вона може, відповідно, затримуватись у розвитку. Коли дії не практикуються, вони не зберігаються у пам'яті, і це негативно позначається на розвитку моторного планування. Діти з гравітаційною невпевненістю часто воліють (і в них краще виходить) діяльність, пов'язану з дрібною моторикою, оскільки її можна практикувати у стабільній, знерухомленій позиції.

Коли діти інтерпретують щось як лякає чи незручне, вони намагаються цього уникнути, стають тривожними та невпевненими. Контролююча, ригідна поведінка часто є результатом стратегій уникнення несподіваних рухів. Діти відмовляються брати участь у заходах вдома та школі. Взаємодія та тренінг соціальних навичок на майданчиках та шкільних дворах обмежений, оскільки діти уникають фізичних активностей та самоізолюються. Вестибулярні відчуття, такі як похитування або ритмовані рухи, що заспокоюють і організують дитину з нормально функціонуючою нервовою системою, можуть викликати жах у гіперчутливій дитині.

На іншому кінці спектру знаходяться діти, які потребують рухів. Такі діти постійно рухаються, і, здається, що вони ніколи не зупиняться. Карабкання, стрибання, зіткнення з предметами, падіння – звичайні речі для таких дітей. Вони можуть неправильно реєструвати рухи, або їхня нервова система потребує надмірної кількості рухових стимулів для того, щоб залишатися активною. Діти можуть бути такими мотивованими на рухи, що їм буде складно підтримувати увагу в будь-який час. Їм складно всидіти за обідом, у колі, слухаючи історії чи працюючи за своєю партою. Їхнє бажання рухатися не дає розвиватися здатності концентруватися і навчатися новим навичкам.

Діти можуть шукати різні типи рухів для витіснення некомфортних відчуттів , що надходять від інших сенсорних систем. Повільне похитування, лінійні рухи і ритмічні рухи, що повторюються, заспокоюють нервову систему і зменшують гіперреакції на сенсорні стимули.

Гіперчутливі діти можуть не розпізнати вимоги гравітації та неадекватно реєструвати якість рухів. Такі діти часто вимагають уважного спостереження старших під час гри, оскільки вони можуть неправильно оцінити ризики впасти або поранитися. Підготовка до необхідних реакцій балансування, моторного планування та градації рухів не завжди відбувається. Рухи тоді плануються та контролюються неправильно, а діти отримують незначний зворотний зв'язок для перепланування та адаптації рухів.

Вестибулярна дисфункція впливає виникнення труднощів із саморегуляцією, оскільки вона грає провідну роль процесі модуляції всіх сенсорних систем. Поведінковими показниками вестибулярної неспроможності можуть бути: емоційна нестабільність у відповідь на сенсорні стимули, неадекватний рівень активності та складності з підтримкою та перемиканням уваги.

Здатність справлятися з гравітаційною – це ключовий момент у розвитку людини. Дітям необхідно досягти цієї віхи, щоб розвинути почуття безпеки. Дітям має бути комфортно в русі, і тоді вони зможуть відчути всі радощі дитинства, які такі важливі для розвитку!